Ця коротка, але дуже сильна історія сталася у звичайному рейсовому автобусі. Її розповіла на своїй сторінці у Facebook журналістка Юлія Семенченко. Вона побачила на власні очі сцену, яка говорить більше, ніж тисяча слів — про втому, людяність, вдячність і війну, яка триває поруч з нами щодня.
Солдат з Бахмута
Хлопець у військовій формі сів в автобус. Він їхав додому, до рідних, у коротку відпустку. Його обличчя було виснаженим, очі — втомленими. Він намагався усміхатися людям навколо, але кожна така посмішка давалася важко.
«Організм відчув безпеку і вперто засинав», — написала Юлія.
Солдат боровся зі сном, але втома перемогла. Десь через двадцять хвилин після початку поїздки він уже спав. Спав глибоко, наче тіло саме вирішило: зараз можна, нарешті, трохи розслабитися.
Погляди всіх — на нього
Пасажири навколо мовчали. Всі погляди були прикуті до сплячого воїна. Люди не говорили, не шуміли. Просто дивилися. З повагою. І з вдячністю.
«Водій у дзеркало спостерігав за тим, що відбувається, скинув швидкість, щоб менше трясло, постійно повторюючи “спи синку, спи рідний”», — додала авторка допису.
Ця фраза — «спи, синку, спи, рідний» — не з інструкцій з водіння. Вона з глибини душі. Вона — про розуміння того, хто перед тобою. І про безмежну вдячність.
Мовчазна подяка
Ця сцена в автобусі — як дзеркало того, що відбувається сьогодні в країні. Солдати повертаються додому на кілька днів. Вони виснажені, але тримаються. Усміхаються, хоч сил уже майже немає. І навіть кілька годин спокою для них — розкіш.
А ми, хто живе завдяки цим людям, повинні памʼятати: наш спокій — це їхня втома. Наші ранки — це їхні безсонні ночі. Наше життя — це те, за що вони щодня ризикують своїм.
«Дякую тобі, солдате, за наш ранок, за те, що ми дихаємо, живемо», — написала Юлія.
Ці слова варто повторювати щодня. Без пафосу. Просто з щирістю. Як водій, який просто сказав: «спи, синку».